Розмова з Галинка
Привіт! Як тебе звати? Звідки ти є? Де народилася та навчалася?
Привіт! мене звати Галинка. Народилася я в місті Чортків, Тернопільська область. Мої батьки військові і життя нас трішки попереселяло. Моя мама з Тернопільщини, а тато з Волині. І так як вони військові, мої перші чотири з половиною роки ми жили в Херсонській області - там, де зараз окупація. І, на жаль, під час сьогоднішнього підриву Каховської ГЕС, там де я жила теж будуть підтоплення, там знаходяться наші друзі і це мене дуже засмучує.
Коли мені було чотири з половиною роки, в 1996 р. ми переїхали в Ковель і тут я живу все своє життя. В 2010 р. я закінчила школу і після навчалася в Ківерцівському медичному коледжі, на факультеті стоматології, від університету Тернополя. Я закінчила стоматолог-зубний гігєнт і масажиста -реабілітолога.
Чим ти займалася до початку війни в 2014 року?
В 2014, здається, я тільки завершила навчання. До речі, по закінченню навчання я пішла і зробила собі військовий квиток, так як я медик, і мені хотілося щоб у мене був військовий квиток, можливо, ще через те, що батьки були військовими, і так би мовити: "по їх стопам". Відразу після закінчення навчання я пішла на роботу в приватний кабінет стоматології. А в 2014, я вже була знайома зі своїм майбутнім чоловіком, який пішов в АТО і також в АТО пішов мій батько. Одним словом 2014 рік дуже мене зачепив і тримає донині.
Як ти переживала роки Революції Гідності, чи брала участь безпосередньо на Майдані?
Ні, на жаль я чомусь не поїхала туди, тому що я якраз пішла на роботу і та робота взяла мене "залізними руками", я ніяк не могла звідти вирватися, і я про це трішки жалкую. Не була я на Майдані в той момент.
Як ти, загалом, переживала Революцію Гідності? Що для тебе зараз означає ця революція? |
Ну це було складно, тому що там було багато моїх друзів, багато моїх знайомих. І це було зрозуміло, що, дійсно, Україна якось зміниться. І тоді сподівалася, що це буде на краще.
Це революція, дійсно, поколінь. Це революція переходу від стардепії до чогось нового, до чогось Європейського. Ми, дійсно, заявили , що ми є незалежні, і не лише на паперах, ми є окремо і ми сильні.
Ти казала,що отримала військовий квиток, що саме означає "військовий квиток" і які можливості/функції він несе?
Військовий квиток це про те що я стою на обліку у своєму військоматі, військове керівноцтво Ковеля. Тобто я стою в них на обліку і під час війни мене можуть мобілізувати як медика. Тоді я знала, що таке можливо і я в принципі не задумуючись пішла робити цей квиток, ще в 2014 році. Я розуміла важливість мого рішення і повністю була готова захищасти країну
Що він означає для тебе? Ти казала, що це було від батьків, але для тебе особисто, що це було? Ти відчувала, що не можеш стояти осторонь?
Так! Мабуть це було про те, що я кричала - я готова також віддати свою частину, якогось патріотизму заради своєї країни.
В період з 2014 р. по 2022 р. чим ти займалась? Якщо відійти від подій Євромайдану і того, що ти стала на військовий облік, як зараз відчуваються ті роки?
Ті роки для мене були чудовими і дійсно, не зважаючи на те що зараз в нашій країні війна і ми розуміємо, що тоді ми ще жили дуже добре, дехто казав: "все погано", "ми не так живемо". Але тоді було добре, я працювала, пізніше завагітніла і пішла в декрет, з'явилася донечка. А потім почала працювати на себе, і весь цей час я працювала і подорожувала. За кордоном я не була, але подорожувала всією Україною, я бачила яка країна прекрасна і красива.
Ще тоді я розуміла що країну треба підтримувати, і бути з нею, бути в ній і не зраджувати їй. В цей період до 2022 все було чудово.
Чи розуміла ти, що буде повномасштабна війна? Чи вірила ти “пліткам” що реально може росія повномаштабно піти в наступ?
Ні! Тоді я зовсім не вірила в це. Хоча мій батько військовий і мій дядько військовий, він служить в Повітряній обороні України, він теж нас попереджав. Але я, всеодно, не вірила, тому що я вважала, що ми у 21 столітті, яка війна? І так певно думали більша половина українців, тому що “яка війна?” Тоді просто не вірилося.
Кожен зустрів 24 лютого по своєму. Як це було в тебе? Чи відчувала ти, навіть лягаючи спати 23, що щось може трапитися в цю ніч?
На жаль, мені здається що я дійсно щось відчувала. Тому що перед тим як заснути я запитала в свого чоловіка: « А чи зараз в хорошому стані наше ППО?» і на це питання чоловік здивовано відповів запитанням: «Чому ти це питаєш?», я кажу: «Не знаю, просто так».
І нас розбудив дзвінок о 6 ранку від мого батька, і він сказав одну фразу "Почалася війна". Тоді ранок почався дуже тривожно, це навіть не передати на скільки тривожно. Ми включили телевізор, дивилися всі новини, і весь цей жах ми пережили як і більшість українців.
Чи був у тебе план дій? Що ти планувала робити? В Україні відразу в перші дні сформувалося дуже багато волонтерських ініціатив
В перший день, 24 лютого, я зібрала тривожний рюкзак, потім я відмінила всю свою роботу - ну воно само собою так вийшло. Завезла свою дитину до моїх батьків і разом з чоловіком ми пішли в Територіальну Оборону, ми подали туди документи, а далі нам сказали чекати. Але так як я не вмію просто сидіти, я дійсно, пішла спочатку в Палац, там де волонтери плели маскувальні сітки, я була там, а потім нас відправили робити коктейлі молотова, також відправляли на "Червоний хрест" щоб сортувати гуманітарну допомогу. І в принципі отак ми тинялися від одного пункту допомоги до іншого, допомагаючи.
Ти згадала тільки що, що ти пішла в Територіальну Оборону. Ти тоді по справжньому була готова піти у військо?
Так, тому що так я у мене є військовий квиток і медична освіта, я розуміла, що моя допомога буде важливою.
Це дуже сміливий вчинок, але все-таки запитаю чи не було тобі страшно за власне життя як мами,в якої є дитина?
Мені було страшно, але я розуміла, що треба боротися за майбутнє якесвоїх дітей. Саме страшно, щоб твої діти не жили у майбтньому у війні. Я була готова допомагати захищати мирне майбтнє України для наших дітей.
Як ти поглянеш на Україну з моменту проголошення незалежності? Ти дитина, що була народжена вже в незалежній Україні. Що ти можеш сказати, як Україна змінилася з часу проголошення незалежності до сьогоднішнього дня, коли ми маємо війну?
Я думаю, що на початку коли в нас було проголошено незалежність, вона була тільки на папері, на жаль. І це тривало ще багато років, ми не були незалежними, ми залежали від пережитків радянського союзу і нас постійно туди закликали, хотіли туди повернути і любими методами нас туди затягували. Але мені здається, що десь так з 2010, коли я закінчила школу, я все ж таки усвідомила, що країна змінюється, вона, дійсно, Україна хоче і бачить себе в ЄС, бачить себе сильною країною яка дійсно буде незалежною. Тобто з моменту коли ми почали дивитися бік Європи, тоді ми стали незалежними.
Я знаю, що ти є частиною волонтерської спільноти «Марлог». Розкажи трішки про цю спільноту.
14 квітня до мене написала знайома - Людмила Зубарєва, в неї є ГО «Велика ідея», вона запропонувала прийти на школу, де знаходився на початку склад «Марлог», щоб сортувати фури, які приходили з Ізраїлю. Там був одяг, медицина, харчування. Але вона знаючи, що я медик покликала мене сортувати медицину. Я подумала, що буде цікаво, пішла туди і з того моменту, напевно, й розпочався мій «Марлог», там я побачила, що я там дійсно важлива.
Розкажи про свою зону відповідальності в «Марлозі». Яка вона була на початку і зараз?
На початку це було сортування, і нам дуже багато такого прислали, чесно кажучи, в Україні у нас такого не було. Так що незважаючи на те, що я навчалася на медика, і я стоматолог, але скажу що була не тільки стоматологія, а й інші спектри медицини, та такого як нам присилали я навіть і не бачила. Це було дуже цікаво, дуже пізнавально. І коли вже приходила тактична медицина, яка потрібна зараз хлопцям на передовій, мене це більше зацікавило, це було для мене чимось дуже крутим і недосяжним. І, напевно, що та “військова частина” в моєму житті дуже присутня, а саме той ген “військового життя”. Тому напевне й тому я взяла за те, що нагально потрібно хлопцям зараз, це тактична медицина. Я знайшла себе на «Марлозі» в тактичній медицині.
Розкажи трішки, що таке тактична медицина, і чи був у тебе з цим поняттям досвід до «Марлогу»?
Тактична медицина - це медицина для бійця. Це аптечка НАТОвського зразку, де є все необхідне, щоб надати першу домедичну допомогу, тобто врятувати життя військового. Там є і турнікет кровоспинний при масивній кровотечі, там є кровоспинний бинт, просякнутий кровоспинними речовинами, бандаж ізраїльський, індивідуальний перев'язувальний пакет, тампонування - те що потрібно при пораненні зробити невідкладно..
Чи мала я якийсь досвід до того? Ні, я не мала, хоча, надавати, в принципі, домедичну допомогу я вміла. Це не так далеко від поняття перша домедична допомога, але щоб саме тактична медицина, і тактичне використання цього тактичного знарядження, в мене не було.
Кожен зараз переживає війну по своєму, в принципі в нас на Волині зараз спокійно, інколи тривоги. Але як ти переживаєш цю війну?
Кожен раз я розумію, що "А ось” не пронесе. Але кожен раз я вірю в те, що
Збройні Сили України і ППО нас захистить. Тобто я вірю в ЗСУ.
Як ти можеш описати своє життя під час війни? Які зміни відбулися? Чи змінилися цінності?
Мої цінності змінилися ще із 2014 року, як тільки прийшла війна. Адже мій чоловік пішов воювати і він пройшов два роки бойового шляху і мабуть тоді в мене змінилося життя, я почала цінувати кожну мить, я почала цінувати те, що завтра може не бути, що завтра я можу не поговорити, не поспілкуватись з тою чи іншою людиною. Тобто я почала цінувати життя, переосмислила його ще з 2014 року.
А зараз з 2022, з моменту повномасштабного вторгнення, я зрозуміла що треба ще більше цінувати, коли стає гірше, багато людей гарне, набагато більше, тобто цінувати життя, жити моментом на жаль, але мріяти про і на майбутнє.
Як ти бачиш майбутнє України?
Є два варіанти перебігу нашого майбутнього. Якщо, тільки як закінчиться війна і ми не усвідомимо все що ми пройшли, то ми повторимо історію яка вже триває століттями. Історію де нас далі будуть катувати й надалі принижувати. Де будут відбирати землі і тд. Другий варіант і я надіюсь правильний, який дійсно буде: Наша Україна повністю розправить свої потужні незалежні крила і ми станемо сильними і незалежними. Сильними, також мається на увазі через потужну армією. Якщо матимемо сильну армію, то будуть боятися нас і ніхто нападати не буде. Я вірю в те, що ми станемо одною із сильних держав в Європі.
Що би ти сказала зараз кожному українцю, аби в тебе була така можливість?
На даний момент, я би сказала кожному українцю, щоб вони відкрили очі і зрозуміли, що війна ще не закінчилася. Бо багато людей на даний час дуже розслабилися, і не розуміють що якщо війна їх не стосується, то вона не закінчилася. Я би сказала, що ВІЙНА НЕ ЗАКІНЧИЛАСЯ. Треба допомагати ЗСУ, треба донатити і робити все, для того щоб перемога якнайшвидше настала.
Схоже питання, тільки аби ти мала змогу сказати щось всьому світові, що б ти сказала?
Що б вони в нас вірили і допомагали. Бо чесно кажучи дуже було страшно, що нас забудуть. Оце з 24-го я думала: "ай, ще місяць-два, ну може пів року і нас забудуть ". Я дуже вдячна їм, і я б певно сказала щоб вони нас надалі підтримували, щоб вони були нашою опорою і мабуть я б їм подякувала за те що вони досі з нами. Також хочу щоб вони знали, що українці б’ються не лише за себе, але й за мирне майбутнє усієї Європи. Ми б’ємося щоб війна не постукала до інших європейських домівок. Україна б’ється за правду та свободу Європи.
