Розмова з Олесею Дорошенко
Бенджамін Ховен: Будь ласка, представтеся!
Олеся Дорошенко: Мене звати Олеся Дорошенко.
Бенджамін Ховен: Розкажи про свої враження від перших днів війни.
Олеся Дорошенко: Війна в нашій країні почалася 24 лютого. Два тижні нас бомбили в Харкові. Нас бомбили російські літаки. Тоді чоловік сказав мені виїхати з України.
Бенджамін Ховен: Як ти планувала свою втечу?
Олеся Дорошенко: Я довго шукала місце, куди б поїхати. У мене є друг у Польщі, з яким я працюю з 21 червня. Я поїхала до нього в Польщу 14 березня. Їхали потягом до Львова. У нас не було квитків, і там був жахливий натовп, кілька людей ділили полицю, де ми сиділи. У поїзді були лише жінки, діти та домашні тварини, чоловіків не було. Вони не могли поїхати ні в Німеччину, ні в Польщу. Виїзд дозволяли лише хронічно хворим чоловікам.
Бенджамін Ховен: Тобто чоловіки, які мають проблеми зі здоров’ям?
Олеся Дорошенко: Так, точно. Жінки з дітьми можуть зробити це в будь-який час. До Львова ми приїхали 15 березня ввечері. Дорога тривала понад тридцять годин.
Бенджамін Ховен: Тридцять годин? Це дуже довго. Чому це тривало так довго?
Олеся Дорошенко: Рівно тридцять годин, були дуже великі черги на вокзалах. Харків, Полтава, Київ, Хмельницький, були великі затори на кожній зупинці, зупинка і від’їзд. Зупинка і відправлення. У нас не було ні води, ні їжі, ні чогось іншого. Після цієї довгої подорожі ми зупинилися у Львові. Ми були там з 15 по 17 березня. Потім ми поїхали автобусом до Слупська. Коли ми приїхали до Польщі, подруга сказала, що місць більше немає. Тому ми змушені були зупинитися на вокзалі в Слупську, ми не знали, куди їхати, чи до Німеччини, чи ще кудись у Польщі, чи до Франції, я не знаю.
Бенджамін Ховен: Що ти зробила в цій ситуації?
Олеся Дорошенко: Я подзвонила чоловікові, розповіла про ситуацію. Він подзвонив подрузі, яка одружена в Німеччині. Вона сказала йому, що я повинна приїхати до Німеччини і поки що жити з нею.
Бенджамін Ховен: Подруга живе в Штольберзі?
Олеся Дорошенко: Правильно, точніше в Штольберг-Доннерберг (район цього міста).
Бенджамін Ховен: Якою була подальша подорож до Штольберга?
Олеся Дорошенко: 17 березня я їхала автобусом з Польщі до Німеччини. Спочатку я приземлилася в Берліні. Я потрапила туди вночі. Там я відчула велику допомогу та солідарність. Мене забезпечили водою та їжею, а також ліками. У Берліні на вокзалі було багато добрих людей, які пропонували ночівлю. Було справді приємно.
Бенджамін Ховен: Якою була подальша подорож з Берліна?
Олеся Дорошенко: У Берліні купила квиток до Кельна, щоб звідти поїхати до друга чоловіка. Скрізь у Німеччині, у кожному поїзді нам давали напої, закуски, яблука тощо. Це було неймовірне відчуття отримати таку допомогу. Після Кельна 18 березня я приїхав до Аахена, де мене підібрав на машині мій друг. Ми разом поїхали до Штольберга.
Бенджамін Ховен: Як твоє життя сьогодні?
Олеся Дорошенко: Зараз я живу в Штольберзі і вивчаю німецьку мову в центрі освіти дорослих на рівні B1. Я хотіла б залишитися в Німеччині в майбутньому, бажано в Штольберзі.
Бенджамін Ховен: Тобто ти не хочеш повертатися в Україну?
Олеся Дорошенко: Зараз ні, кожен день у Харкові на місто падають безпілотники чи ракети. Ми хочемо жити в Україні, я хочу повернутися до чоловіка, але зараз це дуже небезпечно.
Бенджамін Ховен: Останні запитання: що ти відчувала, коли почалася війна?
Олеся Дорошенко: Я відчувала велику тривогу і страх. Зараз у мене теж багато страхів, тому що мої батьки ще живуть у Харкові.
Бенджамін Ховен: Прямо зараз?
Олеся Дорошенко: Так, для мене зараз це надзвичайно важливе питання.
Бенджамін Ховен: Ти розповідала нам про свою подорож. Що ти відчувала на кожному етапі подорожі?
Олеся Дорошенко: Наприклад, у Берліні я бачила велику допомогу, багато людей допомагали іншим біженцям. Шукали житло, давали їжу, організовували розваги. Було дуже приємно. Нас ніколи не перевіряли і не поводилися погано. Треба було лише показати паспорти та сказати, куди ми хочемо поїхати, Аахен, Штольберг, Франція чи Іспанія.
Бенджамін Ховен: Як зараз виглядає контакт з домом? Ти підтримуєш зв'язок з чоловіком, батьками?
Олеся Дорошенко: Так, я з ним постійно на зв’язку, кожен день спілкуємося по телефону. Кожен день я розповідаю йому про те, що я робила і що пережила. Він також розповідає про те, що з ним відбувається.
Бенджамін Ховен: Повертаючись до батьків, ти намагаєшся переконати їх приїхати до Німеччини?
Олеся Дорошенко: Ні. Вони не приїдуть до Німеччини. Вони надто люблять свій дім і околиці, до того ж вже літні. Обоє досі в Харкові. Якби ще були напади на Харків, можливо, довелося б тікати, але я сподіваюся, що цього не буде. Тоді я їм скажу, що вони повинні приїхати до Німеччини.
Бенджамін Ховен: Дуже дякую за інтерв’ю. Бажаю тобі всього найкращого в майбутньому, а також твоєму чоловікові та батькам.
Олеся Дорошенко: Дуже дякую.
