Юлія Гребенюк
Юлія Гребенюк – українка з міста Ковель, яка майже від початку вторгнення волонтерить в центрі гуманітарної допомоги.
Саме просте та перше питання це звідки ти, звідки родом та скільки тобі років?
Юлія Гребенюк Мене звати Юля, я з міста Ковель, Волинської області. Мені 27 років
Де ти навчалася?
Юлія Гребенюк Навчалася я в Ковелі на спеціальності інженера-технолога, потім здобула вищу освіту, теж технолог.
Як ти можеш описати своє життя до початку повномасштабної війни? Яке воно було?
Юлія Гребенюк Після закінчення навчання я працювала менеджером банку у Львові. В цьому місті служив мій колишній чоловік(військовослужбовець). А далі пішла у декрет і до початку повномасштабного вторгнення я була у декретній відпустці. Загалом я була задоволена своїм життям. Воно було щасливим, натхненним, сповненим своїх труднощів та цілей. А найбільше я любила подорожувати по Україні. Подорожі означають дуже багато для мене, саме звідси я черпаю своє натхнення.
Розкажи про свого чоловіка, як ви познайомилися? Як давно він став військовим, раніше ще чи можливе вже після початку повномасштабного вторгнення?
Юлія Гребенюк У 2014 році, як почався Майдан. Я була тоді на Майдані коли відбувалися ці всі важкі події. І саме там в Києві я зустріла свого майбутнього чоловіка. В цей самий час, я тоді ще навчалася в коледжі на другому курсі, але знаходила можливість час від часу приїжджати до Києва, в принципі щотижня. Коли перший раз попала в той осередок об’єднаних однією місією людей, я відчувала задоволення та мотивацію залишатися там. На Майдані були люди, які надихали.
І саме там я зустріла свого майбутнього чоловіка і вперше почула поняття тактичної медицини. Також загалом дізналася що таке зброя та реально переконалася в існуванні такого поняття як «мистецтво зброї». Будучи націоналістом, в мене чоловік знався у цих всіх речах, в нього завжди відчувався такий дух добровольця. Він став добровольцем та пішов воювати , як тільки почалася АТО та до сьогодні воює і боронить нашу землю.
У нас є спільна донечка Яринка, зараз їй 3 рочки. Найбільше я не хочу, щоб вона бачила цю страшну війну.
А також в мене є дідусь, який пішов добровольцем у 2014 році коли тільки почалась АТО. Його не хотіли брати в ЗСУ через вік, тому він повернувся додому і почав волонтерити, відвозив на схід допомогу воїнам. Також мій тато пішов на службу у 2020 році та захищав нашу країну під час повномаштабного вторгнення, але вже у липні його евакуювали з гарячої точки з інсультом та контузією. Зараз він комісований та має групу по інвалідності
Якщо я не помиляюся, то в 2014 році ти була ще зовсім юна і як я бачу ти не була осторонь подій, що відбувалися в країні.
Юлія Гребенюк Так. Мені було тоді 18 років. З самого початку до Києва поїхав мій дідусь, в перші же дні як тільки побили студентів і я вирішила поїхати за ним. Я відчувала свій обов’язок бути присутньою там, адже це було незрозуміло як взагалі це можливо. Побиття студентів, ігнорування волі народу… Я там спочатку зустрілася з «Афганською сотнею», їх намети стояли поруч з наметами волинських мітингувальників. І тому будучи поруч, ми всі здружилися і мене найбільше шокувала величезна присутність молоді, молодих людей.
В цілому, все що відбувалося на Майдані було страшно. Хоча особисто я не була присутня прямо на всіх під час всіх наступів, але деякі я все-таки на собі відчула. Тоді вперше я відчула те, що ми всі є незахищені.
Отже, ти ще у 2014 році ти познайомилася з поняттям «тактична медицина». Можливо на Майдані ти займалася наданням «тактичної медицини» або загалом що ти робила під час Революції? ?
Юлія Гребенюк Я протестувала проти побиття студентів, а потім право жити у демократичній та вільній країні. Я дуже люблю свою країну і хочу тут жити і мати вільні та рівні права . Там я познайомилася з багатьма хлопцями, та дівчатами, які після початку російської агресії пішли добровольцями та стали волонтерами,які забезпечували наших захисників всім необхідним.
Перейдімо до 2022 року. Як цей рік починався для тебе?
Юлія Гребенюк Рік почався добре, наповнений новими цілями та планами. Хоча ходили чутки про можливе вторгнення. Мій вже тоді колишній чоловік говорив за це, також друзі-військові теж попереджали, що щось можливе. Але я жила своїм життям і взагалі було важко повірити,що у 21 столітті може початися війна. Хоча я все-таки усвідомлювала цю вірогідність і тому, що мати змогу захистити себе я пішла на курси самооборони у м. Ковель.
24 лютого я як більшість людей прокинулися від жаху та нерозуміння що відбувається…
Саме хотів запитатися у тебе за 24 лютого, як розпочався для тебе цей день?
Юлія Гребенюк Я пам’ятаю ранок. Мене пробудила моя мама, в той момент вона збиралася на роботу, а моя сестра готувалася іти на навчання. Сестрі відразу подзвонили, що нікуди не йти та залишатися в безпеці. А моя мама все-таки поїхала на роботу, хоча я її довго відмовляла, але в результаті її вернули додому. Потім ми виїхали в село, яке недалеко від Ковеля, все-таки там вірогідність обстрілів була меншою. Ми там пробули близько тижня, після чого вернулися в місто.
Ми живемо на Заході країни і було розуміння, що тут буде безпечно. Хоча було дуже страшно за мою донечку, але за кордон ми не виїжджали. Провсяк випадок, ми продумали план евакуації з міста вразі потенційно загрози.
Я знаю, що ти є частиною гуманітарного центру «Марлог» - цей проєкт був заснований 4 березня 2022 року. Як розпочалася твоя історія в цьому центрі?
Юлія Гребенюк Після тижня перебування в селі, я зрозуміла, що мені там складно. За той час прийшло розуміння, що відбувається і тому хотілося щось робити, а саме чимось допомагати країні, військовим. Від самого початку я пішла плести маскувальні сітки в наш місцевий палац культури. Потім я шукала в інтернеті волонтерські організації в Ковелі, результатів було нуль. І саме тоді я задалася питанням: «А чому в нас такого немає». Але зовсім скоро я натрапила на пост про пошук волонтерів в Міжнародний волонтерський логістичний центр «Марлог». І відразу же я відгукнулася на цей пост. Це був десь кінець березня.
Як Марлог для тебе розпочинався, що він для тебе тоді означав?
Юлія Гребенюк Від самого початку це був такий «мурашник», було дуже багато людей, які були об’єднанні однією місією. Всі навколо хотіли зробити свій внесок у допомозі країні.
Спочатку я попала на склад, який знаходився у школі. Там було все – від гігієни та харчування до тактичної медицини. Мене зачепила відразу медицина, в тому числі і тактична, поняття якої вже було мені знайоме з 2014 року. Там було цікаво та спокійно, адже мивсі постійно займалися складанням заявок для військових, лікарень, шпиталів та також опікувалися ВПО. Особливо кумедно було спостерігати за тими фармацевтами, коли ми всі стояли з телефонами та перекладала препарати з івриту, аби хоча б зрозуміти що це. Саме це мене дуже зацікавило і з того моменту я поринула у волонтерство.
А що на сьогодні означає для тебе Марлог, що він являє для тебе зараз? ?
Юлія Гребенюк Можна задатися питанням для чого воно мені? Я відповім, що від початку це була моя мета та місія, бути причетною та робити все можливе аби допомогти Україні. І це ж саме я відчуваю й до сьогодні. Ми всі робимо велику справу, яка потрібна військовим і через це я отримую своє особисте заспокоєння. Адже на початку було страшно і ти не знала куди себе діти, а тут у моєму житті появився Марлог, де всі люди – однодумці. Енергетика людей на Марлозі є така ж як у народу на Майдані. Разом з ними в гору не страшно лізти. Тут люди просто від ранку до ночі сиділи та формували гуманітарні вантажі, аби якомога швидше відправити допомогу потребуючим.
Розкажи більше про людей на Марлозі. Чому саме це вони продовжують робити, що їх об’єднує? Адже був шанс, принципі і зараз є можливість виїхати за кордон, але вони лишилися і продовжують волонтерити. Чому?
Юлія Гребенюк Перш за все, для чого виїжджати за кордон? У нас в Ковелі відносно спокійно як-не-як, життя продовжується. Загалом люди повернулися на свої роботи, а поміж цим у вільний час волонтерять. А Марлог для всіх – це місія. У кожного з нас на Марлозі вже є свій напрямок і зона відповідальності. Але дійсно вже більше року продовжується ця війна і багато волонтерів вигоряють… Адже все-таки потрібно заробляти гроші на проживання, в нас є власні сім’ї , які теж потребують підтримки та уваги . А волонтерство забирає весь вільний час. Зараз ми маємо вже партнерів та військових, які на нас розраховують і нам довіряють. Тому ми не можемо просто кинути цю справу, тим самим кинути наших військових.
Ти сказала, що волонтерство надихає, але потрібно визнати, що багато волонтерів емоційно вигоряють від такої праці, Як ти з цим справляєшся?
Юлія Гребенюк Так, дуже швидко та сильно. Але рятуючим засобом в цьому є всілякі волонтерські виїзди, ретрити. Хотілося щоб це відбувалося частіше звісно, але я в будь-якому випадку це дуже рятуючи. І під час таких заходів, команда ще більше об’єднується та звісно відпочиває.
Розкажи трішки про організацію Марлог-Кадуцей. Адже Марлог це об’єднаний проєкт 5 організацій, в тому числі «Марлог-Кадуцей»? Яка історія створення та за що відповідає загалом ця ГО?
Юлія Гребенюк Громадська організація «Марлог-Кадуцей» - це створена вже під час повномасштабної війни організація, яка взяла на себе відповідальність офіційного обліку та звітування за гуманітарні вантажі. Вже трішки пізніше вся від повільність перед законом за проєкт «Марлог» перейшла на плечі нашої ГО. На сьогодні ми забезпечуємо гуманітарною допомогою військові шпиталі, лікарні, піклуємося за поранених військових, а також надає тактичну медицину, гігієну та харчування.
Яка твоя роль в ГО «Марлог-Кадуцей»? ?
Юлія Гребенюк Я відповідаю там за формування медичних вантажів, облік прийнятої допомоги, сортування і т.д. А також разом з цим я відповідальна за SMM – зовсім нове хобі, яке відкрив у мені Марлог. І ось коли я отримую фото звіти від наших військових, часом просто не хочеться закривати смайлами обличчя наших героїв. Треба щоб всі бачили та знали в лице тих, хто стоїть на захисті цивілізованого світу. Знаєш, я переконалася, що Марлог відкриває в людях нові здібності, таланти, тут люди знаходили те, що їм подобається. Ба навіть, я в житті ніколи не була зв’язана з фармацевтикою, я не медик, але за такий вже довгий період часу я по телефону спілкуюся на одній мові. Часом заявники навіть питають з ким вони спілкувалися, а я ним відповідаю «я взагалі не медик просто вже як рік з хвостик волонтер».
Кожен українець переживає війну по своєму, в кожного з нас своя війна. Яка вона для тебе?
Юлія Гребенюк Страшно. Завжди присутній страх. Війна заставляє переусвідомити все життя та розставляє свої пріоритети. Все зараз відчувається по-іншому. Кожен день я проживаю так ніби він один з останніх тому, що невідомо куди прилетить наступна ракета. Сьогодні я обмежую себе в новинах, я їх майже не читаю, хоча раніше я слідкувала за безліччю телеграм каналів. Я все одно всі новини взнаю телефоном від військових, також телефонують передові військові шпиталі, які розповідають новини та присилають фотографії, відео того, що в їх там відбувається.
Я воюю на своєму фронту - забезпечуючи надійний тил для наших захисників
Що ти зараз відчуваєш до росіян?
Юлія Гребенюк В мене не було ніяких друзів на росії, лише дуже далекі родичі, з якими я особисто ніколи не спілкувалася, лише мої батьки та родина час від часу мала розмову з ними. Але після початку повномасштабної війни і вони перестали спілкуватися з ними. В тих людей просто надзвичайно промиті мізки.
До російського народу я просто відчуваю ненависть. Ненависть… Кожною клітиною свого тіла я їх ненавиджу. І це я вважаю потрібно буде проносити крізь покоління, щоб навіть діти, внуки та правнуки знали та пам’ятали те, що робили ці тварини, цей народ. Ні в якому разі не допускати толерування російського.
Я також знаю, що в тебе є нагорода від Головнокомандувача Збройних сил України Валерія Залужного? Що вона для тебе значить?
Юлія Гребенюк Мені здається, що я роблю все, що я повинна робити як громадянка України, а нагорода – це лише підтвердження того, що ти на правильному шляху і тебе бачать. Це для мене честь. Коли твої зусилля є замітними на такому високому рівні, звичайно, що тобі неабияк приємно. Пан Залужний – це мій лідер та герой сучасності. Хоча в старості можна бути хвалитися своїм внукам про такий здобуток (сміється).
Як би ти мала можливість сказати щось кожному українцю, що б ти сказала?
Юлія Гребенюк Кожен з нас має тримати свій фронт та робити все можливе аби допомагати країні. Ми всі робимо свій внесок у майбутню допомогу. Не забуваймо, що іде жорстока війна, в якій кожного дня гинуть наші воїни та наші люди. Вони ідуть на фронт для того, щоб наша країна мала майбутнє. Ми повинні всі на постійній основі донатами допомагати армії. Хай би як не було важко, за наше відносно спокійне життя Україна платить надвисоку ціну. Всі разом ми повинні будувати надійний тил. Там на фронті є постійна величезна потреба в турнікетах, тактичних аптечках, засоби гігієни, одяг для поранених. Все це швидко розхідне, тому для військових це щоденна потреба.
А якщо б мала змогу щось сказати людям з цілого світу, що б це було?
Юлія Гребенюк В принципі те ж саме, але перед тим нагадала б, що українці б’ються не лише за себе та свою країну, але й за цілий цивілізований, демократичний світ! Я захоплююся кожним народом, який допомагає Україні, але вже за більше ніж за рік часу всі втомилися. Це все зрозуміло, але міжнародне суспільство повинне не забувати, що це війна за всіх. Якщо ми здамося, то наступними будете ви. Ми мусимо вистояти і в цьому нам потрібна допомога всіх та кожного. Сьогодні весь світ повторює фразу «Ніколи знову», але для кожного українця в день «24 лютого, 2022» прозвучало «знову». І щоб для інших народів Європи не прозвучало «знову», українці повинні битися та знищити російського агресора.
Вбивства дітей, насилля над мирними жителями, знищенні міста – це те, що несе російський режим. Україна сьогодні бореться за людське, за своє право на мирне небо.
