Інтерв’ю з Сестрою Матеушою (Катажиною Триндою) зі Згромадження Сестер святого Домініка в Жовкві
Марта Мачоган: Монастир сестер святого Домініка завжди був місцем милосердя. Ви завжди допомагали людям, які потребували підтримки, і я знаю, що з перших днів війни ви допомагали людям, які залишили свої домівки і приїхали до нашого міста на заході України, до Жовкви. Як це було тоді, в перші дні війни, коли все почалося, і як зараз?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Це була довга історія від перших днів війни, можливо, я просто скажу коротко, що від самого першого дня, ми долучилися до допомоги людям, які постраждали від наслідків. Mи поїхали до тих, хто стояв у черзі на прикордонному переході в Раві-Руській. Ми робили борщі, бутерброди, звісно, місцева громада дуже старалася нам допомагати. На ближніх греко-католицьких парафіях теж робили бутерброди, пекли пампушки, а що вдавалося, свіже, тепле, приносили до монастиря, ми складали в машину і виїжджали на кордон.
Марта Мачоган: JВи їздили на кордон і допомагали там людям, розносили бутерброди та борщі, і скільки часу це тривало, на цьому кордоні?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Це тривало до 15 березня.
Марта Мачоган: Це досить довго, загалом майже місяць.
С. Матеуша (Катажина Тринда) Ми їздили майже 4 тижні. По-різному це виглядало, спочатку було безладно, не було служб, що б стежили за порядком, тому була така напруга, така стопроцентна паніка, що, де було місце, люди (з авт – ред.) стояли, врешті не вистачало терпіння стояти – кидали машини в кювети, виходили з багажем, виносили дітей на руках, потім не було сил тягнути багаж, тому кидали валізи. Тож, це була трохи апокаліптична картина. Ті кинуті машини, ті валізи, що лежать на узбіччі дороги, нікому нічого з тих валіз не було потрібно, ніхто цього не чіпав, ніхто не брав, а люди просто йшли, щоб пройти кордон, вистояти чергу. Другий тиждень був кращим, тому що теоброна, тобто територіальна оборона, потихеньку почала організовуватися, щоб скеровувати цей потік машин, щоб вони стояли в два ряди, а не в чотири, щоб можна було розвернутися, виїхавши на кордон, бо важко було пробитися крізь натовп. Зупиняли потік людей, які йшли пішки, збирали їх у блок-постах і організовували там автобуси, садили в автобуси. Треба пам'ятати, що був мороз, і найчастіше це були мами з дітьми, тому їх везли на кордон автобусом. Одне – сидіти в теплому автобусі, а інше – стояти, чи навіть ходити, в такий мороз з маленькою дитиною на руках. І це були перші тижні. А потім ми вже майже підійшли до кордону, рух якось контролювався, були сім’ї, що стояли в цій черзі по п’ять днів, хіба, їхали десь з Києва, найчастіше з Бучі чи Ірпеня, з тих районів... Вони їхали близько чотирьох чи п’яти днів, щоб дістатися сюди, бо не було палива, це було найбільшою проблемою, могли купити п’ять-десять літрів, і потрібно було доїхати до наступної станції, знову чекати в черзі, заправити і знову їхати. Ці люди були страшенно втомлені, машини всередині виглядали як після якоїсь катастрофи... коли була мама з (своєю – ред.) мамою, бабуся і двоє дітей, собака і кіт, і вони жили в цій машині, за два тижні тут просто було все, важко було розгледіти навіть колір сидінь. І треба врахувати, найчастіше за кермо сідали жінки, раніше чоловік водив авто, а тепер чоловік пішов на війну, і вони сіли за кермо вперше, бо мали права, і якось поїхали туди, вперед...
Марта Мачоган: Головне, що вперед.
С. Матеуша (Катажина Тринда) І тоді ми почали допомагати біженцям, які оселилися в школах біля Жовкви, в селах, в самій Жовкві біженців не було, а всі сільські школи навколо були перетворені на табори для біженців.
Марта Мачоган: Пам’ятаю, у Глинську директор приходив з допомогою, коли я була тут, певно, також у квітні, того року.
С. Матеуша (Катажина Тринда) Так, Воля Висоцька, Сопошин, Крехів, Нова Скварява, всі директорки тепер наші подружки, так складалися знайомства. До середини червня ми забезпечили ці школи найнеобхіднішими продуктами харчування, і всім необхідним для життя... подушки, ковдри, простирадла, пральні порошки, пральні машини, якись чайники, печі, мікрохвильовки, духовки, холодильники.
Марта Мачоган: Це найважливіші речі.
С. Матеуша (Катажина Тринда) Ми купували, аби люди мали певний комфорт життя в цій школі.
Марта Мачоган: Як щодо цієї школи, суботньої школи польської мови, де я вчилася? Як учні? Коли вона знову почала працювати?
С. Матеуша (Катажина Тринда) школа працювала вже в травні.
Марта Мачоган: Досить швидко, а тут, у монастирі, чи ще десь?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Спочатку це було онлайн-навчання, а потім останні два тижні, оскільки навчальний рік закінчується наприкінці травня, діти приходили до нашого монастиря нормально, ще не було вимоги мати сховище, ще система викладання була якось невпорядкована, як на воєнний стан. Тож ми змогли викладати і закінчили навчальний рік у нас, як завжди.
Марта Мачоган: Як це було раніше.
С. Матеуша (Катажина Тринда) Як це було до війни. Зараз, правда, ми навчаємо в державній школі, тому що під час літніх канікул Міністерство освіти навело лад з навчанням, і є обов’язковим сховище. Ми не маємо сховища, ми збираємо досить багато учнів, 170, ми не можемо собі дозволити, як у монастирі, два класи по 60, тому орендуємо державну школу, проблем з орендою немає, середовище дуже приємне і сприятливе, це школа № 1. Коли тривога – спускаємося з дітьми, найчастіше тут росіяни починають о 9:15, діти в цей час йдуть до школи, тому вони повертаються, а ми чекаємо, коли закінчиться тривога. Перший і другий клас зазвичай мають лише одну годину, кожен клас має три години загалом, у кого уроки протягом тижня, у кого – лише в суботу, тому так виходить, хтось має онлайн, а хтось – наживо.
Марта Мачоган: Бачу, що є багато біженців, навіть минулого тижня, коли я була?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Багато
Марта Мачоган: Приходять за допомогою?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Так, біженців стає все більше, сьогодні прийшли нові люди з Вугледару, з територій, що зараз обстрілюють росіяни, звільнених у вересні. Великий приплив цих біженців, тим більше, що ЗСУ наголошує евакуюватися, вони не хочуть виїжджати, з дітьми – легше, а з дорослими йдуть переговори, зазвичай група військових з психологом їде, розмовляє з цими людьми, просить їх піти, бо стріляють з обох боків, росіяни стріляють по них, ну й коли українці наступають, ви знаєте, що вони також атакують артилерією, і ці люди опиняються в такій пастці.
Марта Мачоган: в такому кільці.
С. Матеуша (Катажина Тринда) Так, у середині, і найкраще, щоб їх там не було, це найбезпечніше. Наплив (біженців – ред.) великий, наприкінці березня та на початку квітня ми роздали харчів на всі групи, у нас вони вже розбиті на групи, в один день таку допомогу забезпечити не вийде. Нині там сімсот шістдесят сімей, понад тисячу людей потребують допомоги. Допомагаємо від кордону, від Рави-Руської, до Львова, і ми – це єдиний пункт, який видає таку допомогу харчами.
Марта Мачоган: Це дуже багато, і вони повертаються за кілька тижнів?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Отримують (харчі – ред.) раз на місяць, ми маємо зібрати, наприклад, на 200, якщо це в місті, чи на 220 сімей – якщо це ціла територіальна громада. І сусідня громада – це вже близько 240 сімей, а під Львовом, там найбільше живе (Винники і околиці Львова) – недавно було напевно 340 сімей, і вони мають окремий день.
Марта Мачоган: Я пам’ятаю, сестра Ірміна казала щось подібне.
С. Матеуша (Катажина Тринда) ): Їх (переселенців – ред.) багато, вони мають свій день раз на місяць, їжі не бракує, вони приходять, стоять в черзі, пильнують чергу, довго стоять, бо потрібен час, щоб видати таку кількість їжі для такої кількості людей, а тим більше їх потрібно фіксувати.
Марта Мачоган: Я пам’ятаю, була там того тижня і була здивована, що така кількість людей, такого не було ніколи, мабуть, тільки влітку перед війною, коли були канікули і діти приходили до денного табору.
С. Матеуша (Катажина Тринда) Так, і ось вони стоять і чекають, а моя сестра має звичайний блокнот і записує їх, вона знає всіх поіменно, зазначає, хто був, це допомагає нам уникнути ситуацій взяти щось поза чергою. Звичайно, ми теж маємо моніторинг того, скільки нам потрібно накопичити на наступний місяць, щоб змогти видати нормальну порцію їжі.
Марта Мачоган: А звідки, наприклад, ви отримуєте допомогу українцям, які приїжджають сюди, у Жовкву, до монастиря?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Ми використовуємо всі наші зв’язки, тому ми шукаємо різні місця, організації, що хотіли б і могли б допомогти, мушу визнати, що наразі це дуже важко, але, мабуть, це Карітас. Карітас Сандомир – головне, Карітас Замость – дуже допомагає, Карітас Познань, звичайно, наша фундація Згромадження Сестер святого Домініка. Наші сестри в Польщі багато допомагають, організації в Бельгії та Німеччині, надсилають поміч до нашої фундації, фундація привозить нам. Польський Червоний Хрест, відділ у Переворську, він також привозить нам багато їжі. Це основні джерела, з яких ми черпаємо, але, звичайно, є також приватні донори. Мисливська асоціація в Тарнобжегу також залучена, Мисливська асоціація в Білій Підлясці – хто може і що може. Ми все приймаємо, як добрі жебраки.
Марта Мачоган: Я теж пам’ятаю, коли була тут влітку, допомагала пакувати такі посилки для солдатів на схід, як це зараз?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Ми постійно допомагаємо солдатам, люди приїжджають купувати авта для солдатів, які на фронті, і найчастіше, якщо десь тут купують машину, до нас приїжджає волонтерська організація, щоб ми напакували для них їжу. Звичайно, основний військовий продукт — це кава, а ще — енергетичний батончик. Це навіть не м’ясні консерви, лише кава та енергетичний батончик, без цього не можна воювати. Звісно, це жарт, бо сухі супи, готові страви, консерви, риба – все це, ясно, їде на схід. Сьогодні ми також відправили два таких «універсали» (авта – ред.) в Херсон, з супами і консервами, кавою і шоколадними батончиками, звісно.
Марта Мачоган: Найнеобхідніше
С. Матеуша (Катажина Тринда) Найпотрібніше приєїде завтра під Херсон, там розподілять по різних бригадах, тут є, серед переселенців, організація херсонців, що живуть і допомагають усім солдатам, хто стоїть вздовж цього довгого фронту, вздовж річки Дніпро. Вони висилають допомогу, серед іншого, від нас. Також ми організовуємо різні заходи з дітьми, до яких діти охоче долучаються, і з яких є ще й прибуток для Збройних сил України. Наприклад, восени була така лотерея і ми закупили теплі спальні мішки (до мінус 20), тож і передали нашим сусідам на фронті, нашій 24-й королівській бригаді (імені короля Данила – ред.).
Марта Мачоган: Отже, у вас вже є «своя» бригада.
С. Матеуша (Катажина Тринда) 24-та і 80-та –найбільш, але також і морська піхота, і інші підрозділи, і Національна гвардія, тому що Нацгвардія зв’язується з нами через біженців з Харкова, і саме ми допомогли їм в купівлі двох машин. Дякуємо Фонду свободи та демократії, що купив ці авта, ми особисто теж могли допомогти, звичайно, їжа їм пішла... Вони зараз воюють у Бахмуті...
Марта Мачоган: Я також бачу, що тут є жінки, яких я ніколи раніше не бачила, коли була ученицею цієї школи, чи це жінки з Жовкви?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Ні, одна – з Краматорська, друга – з Мелітополя, і це ті жінки, які приїхали, а саме сьогодні річниця приїзду однієї до Жовкви. Вони долучилися до допомоги, без них ми б, мабуть, небагато зробили, і ціла група таких людей зі сходу, мами з дітьми, які спочатку приїхали по допомогу, а тепер приїжджають допомагати, розвантажувати транспорти, пакувати посилки на схід і солдатам, і потребуючим, самі доставляють посилки, надсилають поштою, тому вся ця спільнота бере участь у тому, щоб ми перемогли.
Марта Мачоган: А як учні школи?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Учні школи – як учні школи, діти – як діти. Одні вчаться, інші – менше, але я б сказала, що видно, що молодші діти стали дуже активними, а молодь стала ще пасивнішою, ніж раніше.
Марта Мачоган: А чому?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Я просто не знаю, я цього не розумію. Маленьких дітей можна залучити до всього, і вони завжди прийдуть
Марта Мачоган: Але також в допомозі чи в навчанні?
С. Матеуша (Катажина Тринда) І в допомозі, і в деяких шкільних заходах, і в навчанні непогано, молодші діти охоче роблять усе, тоді як старші діти, я не знаю, що це таке, але вони просто замкнулися в собі. Можливо, це ті воєнні переживання, я не знаю, мені важко сказати. У нас також є діти біженців, але я б сказала, що ці діти у нас активніші.
Марта Мачоган: Діти-біженці.
С. Матеуша (Катажина Тринда) Так
Марта Мачоган: Вони почали школу 1 вересня?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Tak
Марта Мачоган: One zaczęły od 1 września uczyć się w szkole?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Так
Марта Мачоган: А їх багато?
С. Матеуша (Катажина Тринда) Ні, небагато, ми не приймаємо дорослих дітей, тільки маленьких. Ми зробили для них виняток, бо їхні батьки благали, щоб вони були в групі однолітків, тому мова не стільки про вивчення польської, скільки про те, щоб залучити дітей приєднатися до нашої міської спільноти, дати відчуття, що вони можуть дружити. І у них вже є друзі, разом вони ходять на ринок, проводять час разом, і ви знаєте, що у друзів є свої друзі, тож якимось чином це знайомство розширюється, і вони легше входять у середовище.
Марта Мачоган: Дуже дякую, було дуже цікаво почути про все це, а також побачити, наскільки велика, корисна та потрібна всім людям ця справа, яку Ви робите.
С. Матеуша (Катажина Тринда) Дякую.
